13 мар. 2013 г.

Нафтопереробна промисловість України: хто винен в занепаді і як її відродити?

Нафтопереробна галузь в Україні, як виглядає, планомірно знищується. Такий висновок можна зробити на основі офіційних даних та статистичної інформації Держкомстату. Скорочуються показники добування та імпорту нафти, нафтопереробки, виробництва бензину та дизельного палива.

Зокрема, у 2012 році в Україні видобуто 2,29 млн. тонн нафти, у 2009 – 2,9 млн. тонн, а в 2004 році - 3 млн. тонн. Таким чином, у 2012 році видобуток нафти у порівнянні із 2009 роком скоротився на 21% (610 тисяч тон), а в порівнянні із 2004 роком – на 23,7% (710 тисяч тонн). У 2012 році в Україні вироблено 1,63 млн. тонн бензину, у 2009 році – 3,26 млн. тонн, а в 2004 – 5 млн. тонн. Отже, у 2012 році в порівнянні із 2009 роком обсяг виробництва бензину скоротився рівно двічі (на 1,63 млн. тонн), а в порівнянні із 2004 роком більше, ніж в 3 рази (на 3,37 млн. тонн). Дизпалива у 2012 році в Україні виробили на 1,37 млн. тонн, у 2009 – 3,90 млн. тонн, у 2004 році – 6,27 млн. тонн. У 2012 році в порівнянні із 2009 роком виробництво дизпалива в Україні скоротилося у 2,8 рази (на 2,53 млн. тонн), а в порівнянні із 2004 роком – у більш, ніж 4,5 рази (на 4,9 млн. тонн). Скорочення обсягів виробництва нафтопродуктів продовжується і в 2013 році. В той час, коли у січні 2012 року в Україні було виготовлено 249 тисяч тонн бензину і 189 тисяч тонн дизпалива, у січні 2012 року відповідно всього 75 тисяч тонн бензину (в 3,3 рази менше) і 69 тисяч тонн дизпалива (в 2,7 рази менше).


Скорочуються також обсяги імпорту нафти. Зокрема, у 2009 році Україна імпортувала 7,2 млн. тонн нафти, заплативши майже 3 млрд. доларів. У 2012 році імпорт нафти склав всього 1,55 млн. тонн, що коштувало нашій державі 1,24 млрд. доларів.

В цей же час з року в рік зростає рівень імпорту до України нафтопродуктів. Так у 2009 році в Україну було завезено 5,08 млн. тонн нафтопродуктів на суму 2,69 млрд. доларів, найбільше з Білорусії – 1,85 млн. тонн (975 млн. доларів) та Росії 1,37 млн. тонн (611 млн. доларів). Вже у 2012 році імпорт нафтопродуктів в Україну склав 7,6 млн. тонн на суму 7,61 млрд. доларів, в тому числі з Білорусії – 3,80 млн. тонн (3,73 млрд. доларів), з Росії – 1,7 млн. тонн (1,63 млрд. доларів). Таким чином, у 2012 році в порівнянні із 2009 роком імпорт нафтопродуктів в Україну зріс в 1,5 рази (в грошовому вимірі – у 2,8 рази), в тому числі з Білорусії імпорт збільшився у понад 2 рази (в грошовому вимірі – у 3,8 рази), з Росії – всього на 24% (у грошовому вимірі у 2,7 рази).

Чому ж складається так, що обсяги видобутку та імпорту нафти, її переробки в Україні щороку падають, а рівень імпорту нафтопродуктів збільшується, при чому найбільш суттєво – у понад 2 рази – збільшився імпорт нафтопродуктів із Білорусії?

Як відомо, в Білорусії є всього два нафтопереробних заводи – Мозирський і завод «Нафтан», проектна потужність першого – 12 млн. тонн, другий же у 2012 році завдяки модернізації мав вийти на такий же показник. При цьому обидва білоруських заводи справно працюють. В Україні натомість є 6 нафтопереробних заводів. Станом на сьогодні з них працює лише один – Кременчуцький, та й він лише на одну шосту своєї потужності. Таким чином, з шести українських НПЗ, Кременчуцький, який за даними ЗМІ контролюється групою «Приват» Коломойського, працює на одну шосту своїх потужностей, Лисичанський, що за твердженнями ЗМІ, контролюється компанією «ТНК-ВР», у 2012 році практично зупинився. До речі, співвласником компанії «ТНК-BP» є Михайло Фрідман, член президіуму Російського єврейського конгресу, в той же час, Коломойського у 2010 році вибрали керівником Європейської єврейської ради. Одеськийзавод, що як припускали у ЗМІ, в лютому 2013 року перейшов з рук компанії «Лукойл» у власність ще недавно нікому невідомого нового 27-річного олігарха Сергія Курченка, зупинися в кінці 2010 року. Дрогобицький і Надвірнянський заводи, які за даними ЗМІ, теж контролюються групою «Приват», у 2012 році практично не працювали, хоча у 2011 році вони ще здійснювали нафтопереробку на рівні 5% від своєї потужності. Херсонський же завод, що, як стверджують ЗМІ, контролюється групою «Континуум» на чолі з Ігорем Єремєєвим, зупинився ще у 2006 році.

Чому ж білоруські заводи працюють на повну потужність, при тому, що Білорусія повністю залежить від імпортної нафти, а українські заводи стоять? Чому білоруські нафтопродукти, за даними експертів, займають понад 40% українського ринку? Тим більше, як відомо, у Лукашенка в 2010 році був навіть певний конфлікт із Путіним, і президент Білорусії був змушений шукати інші варіанти постачання нафти до своєї країни, але він шукав – і знайшов. При чому одразу кілька різних схем.

Як відомо, в розпал білорусько-російських протиріч щодо імпорту російської нафти, Лукашенко 17 березня 2010 року підписав угоду про купівлю нафти у Венесуели. Угода передбачала, що у 2010 році Білорусія імпортує 4 млн. тонн нафти, у 2011 році – 10 млн. тонн. Натомість Лукашенко взявся за допомогою білоруської військової техніки створити у Венесуелі інтегрований оборонний комплекс. Чимало експертів припускали, що до такого кроку Лукашенко вдався лише для того, щоб змусити Москву продавати нафту за більш прийнятними для Мінська цінами. Як зазначалось у ЗМІ, насправді Білорусії було б дуже невигідно везти нафту танкерами із Венесуели, тому висувалася версія, що в дійсності нафта йде до Білорусії із Азербайджану. В рамках цієї схеми називалась міжнародна трейдингова компанія Glencore, яка начебто продавала венесуельську нафту на американському континенті, а в Білорусію на основі своп-контрактів постачала нафту з Азербайджану. Окрім цього, Glencore володіє часткою однієї із потужних російських нафтових компаній «Роснефть», і тому цілком ймовірно, що в рамках цієї схеми в Білорусію також йшла російська нафта через порт Новоросійськ.

Крім цього, деякі ЗМІ припускали, що під виглядом азербайджанської нафти Лукашенко міг купувати також іранську нафту, яка через трубопровід Баку-Супса транспортувалась до Чорного моря, звідти до Одеси, а потім трубопроводом Одеса-Броди – в Білорусію. Автори цієї версії припускають, що саме за таку співпрацю з Іранським режимом на компанію «Белоруснефть» були накладені санкції з боку Сполучених Штатів Америки.

Ще одна схема, яка детально описана в ЗМІ, це постачання у Білорусію так званого «мазуту» із Казахстану. Ця схема начебто базувалась на тому, що російські нафтові компанії можуть без мита завозити на казахстанські нафтопереробні заводи нафту, але насправді вона реекспортується звідти в інші країни під виглядом так званого «мазуту». Відтак, цей «мазут», також не без участі України, потрапляв у Білорусію. Прикметно, що трубопровід Одеса-Броди, який так чи інакше був задіяний у цих схемах, за свідченням ЗМІ, контролюється тією ж групою «Приват» Коломойського, якій належать і три нафтопереробних заводи в Україні. Таким чином, попри те, що в червні 2012 року Білорусія вирішила відмовитися від закупок венесуельської нафти, імпорт нафти у 2012 році в цю країну зріс у порівнянні із 2011 роком на 5,9% - до 21,6 млн. тон. В той же час, заводи в Україні простоювали, попри те, що через територію нашої держави транспортувалась нафта у Білорусію, яка потім завозить бензин в Україну.

Такий стан справ нарешті змусив українські нафтопереробні заводи попросити допомоги уряду. Так, 12 березня 2013 року з’явилась інформація про те, що 3 нафтопереробні заводи України – Кременчуцький, Надвірнянський, Дрогобицький, а також Шебелинський газопереробний завод, подали в Міністерство економічного розвитку і торгівлі України скаргу про старт антисубсидарного розслідування щодо імпорту нафтопродуктів з Білорусії. У скарзі йдеться про те, що Білорусь надає своїм нафтопереробникам шість типів субсидій на загальну суму $180,84/тонна. Так, мова йде про звільнення НПЗ від сплати збору в розмірі 30% валютної виручки ($165/тонна), компенсацію виробникам процентних ставок за кредитами банків ($12,3/тонна) і надання кредитів і позик з держбюджету ($1,24/тонна). Автори скарги переконані, що українські НПЗ перебувають у нерівних умовах, оскільки субсидування нафтопереробки в Білорусі призводить до стабільного зростання імпорту палива з цієї країни.

Отже, чому нафтопереробна галузь відсталої диктаторської Білорусії процвітає, в той час, коли в Україні ця галузь, як виглядає, планомірно знищується? Кому вигідно, щоб українські нафтопереробні заводи не працювали? Чому ні президент Янукович, ні уряд Азарова-Арбузова не створюють умов для вільної конкуренції на українському ринку нафтопродуктів, і чому олігархи, які є власниками цих заводів, не здійснюють їх модернізацію, не забезпечують їх сировиною? Кому вигідно, щоб на АЗС України постачались нафтопродукти з Білорусії та Росії, а не продукція 6 нафтопереробних заводів, які розташовані в Україні? Існують різні версії про те, хто стоїть за знищенням нафтопереробної галузі в Україні. Наприклад, видання The Kiev Times розмістило на своєму сайті відеоролик, автори якого стверджують що Україну захлеснула хвиля контрабанди нафтопродуктів, які завозяться в Україну під виглядом транзиту без сплати митних зборів, але успішно продаються на вітчизняних АЗС, більше того, автори цієї схеми, за твердженням журналістів, ще й здійснюють експорт цього палива за кордон, за що отримують відшкодування ПДВ від уряду. Автори цього відео сюжету наполягають, що в 2012 році на українських митницях простоювали цілі ешелони імпортного бензину, в той же час, в рамках цієї контрабандної схеми в Україну потрапляло сотні тисяч тон бензину. Але чи вірне твердження авторів ролику, що автор цієї контрабандної схеми, яка у 2012 році завдала державному бюджету збитків на 8 млрд. гривень (1 млрд. доларів) є донедавна невідомий українцям олігарх, власник ФК «Металіст» Сергій Курченко? Чи правду говорять журналісти, коли називають політичним прикриттям Курченка і контрабандних схем постачання в Україну бензину сина генерального прокурора, депутата Верховної Ради Артема Пшонку і сина президента України Олександра Януковича? Чи має якесь відношення до цих схем сам президент Янукович? Чи є у нього якісь домовленості із Лукашенком? Чи не відбувається в Україні свідоме знищення нафтопереробної галузі на догоду білоруському диктатору, який вже захопив понад 40% українського ринку, в обмін на якісь преференції? Чи має відношення до цієї схеми також масовий завіз білоруських контрабандних товарів – продукції текстильної, харчової, хімічної промисловості та їх продаж у тисячах білоруських торгівельних точках, магазинах тощо?

Що робити з українською нафтопереробною промисловістю – давно відомо. Відповідна модель була розроблена ще за часів Кучми цілою низкою провідних економістів для того, щоб Україна стала незалежною від Росії у постачанні та переробці нафти. Але ні Кучма, ні Ющенко, ні тим паче Янукович зі своєю клікою, цього не робили, тому що їм це, схоже, не потрібно. І те, що нафтопереробну промисловість вони довели до колапсу, відповідає корінним інтересам кланово-олігархічних груп. Тому при них якісь зміни здійснити неможливо, буде тільки гірше, оскільки сама суть тих груп та власників нафтопереробних підприємств (така ж ситуація склалася у металургії, хімічній промисловості) - нищити Україну, її технологічні уклади та промисловість.

Вихід із ситуації лише один – потрібно перш за все усунути правлячий режим Януковича від влади. Перший крок до відновлення нашої нафтопереробної галузі – це усунення правлячої бандократії. Адже така катастрофа, як у нафтопереробній галузі, спостерігається в усіх сферах економіки. Тому потрібно негайно усунути тих, хто довів Україну до такої руїни, після чого притягнути їх до відповідальності. І Януковича, і його дітей, і Азарова, і Арбузова, і всіх інших. Тоді другий крок – це реконструкція цих нафтопереробних заводів, що неможливо здійснити без реприватизації. А тих, хто довів ці підприємства до руїни – Коломойського, Фрідмана, компанію «Лукойл», Єремєєва – притягнути до фінансово-економічної відповідальності. Вони повинні відшкодувати ті збитки, яких завдали народній власності, народу України. Треба з’ясувати, скільки грошей вони заробили за той час, впродовж якого розпоряджалися цією власністю. Другого варіанту у нас немає. І все одно доведеться рухатися цим шляхом. В протилежному випадку Україна просто втратить всю нафтопереробну галузь. Ці нафтопереробні заводи мають стати публічними акціонерними товариствами, де немає контрольного пакету акцій, і ці акції відкрито продаються на фондових біржах. Тому без усунення правлячого режиму Януковича від влади, реприватизації і реконструкції цих заводів, вирішення проблеми нафтопереробної галузі в Україні неможливе.

1 комментарий:

Erlend Hildur комментирует...

Сьогодні я такий щасливий, бо Бог зробив це для мене, переживши важкі часи з іншими позикодавцями, і нічого не виходить, я збирався втратити віру і надію, але все одно маю бути стійким і переслідувати те, що шукаю. Я щасливий сьогодні, бо Бог скерував мене до найкращої Позикової компанії, і я ні про що не пошкодував, зв’язавшись з ними, і моє сердечне бажання було задоволено, і мені дали вказану суму, про яку я просив (300 000,00 дол. США), гроші були сплачені мій рахунок після двох тижнів розмови з компанією, і вони не напружували мене і не боліли при отриманні цієї позики від них, інші члени моєї родини та друзі, яких я їм направляв, теж отримали свою позику, я б тебе дуже любив зв’язатися з 247officedept@gmail.com / whatsapp 1-989-394-3740. . і швидко отримайте свою позику, і це безпечно і швидко, ви, у кого є втрачена надія, віра і все, що у вас є, лише в ім’я отримання позики, і нічого не виходить, бріться об заклад, якщо ви спробуєте цього чоловіка на ім’я Бенджамін, ви ніколи не пошкодуйте про що-небудь, і ваш запит на позику буде схвалено, і він буде виплачений безпосередньо на ваш банківський рахунок, тож поспішайте зараз і зв’яжіться зі швидкою реакцією на WhatsApp + 1-989-394-3740. попросіть будь-який тип Позики, і вона буде Вам надана. я бажаю вам краще