6 мар. 2013 г.

Рибак грає з вогнем: заклики до силового розблокування парламенту можуть призвести до війни

Верховна Рада України 5 березня 2013 року знову була заблокована представниками парламентської опозиції, яка зупинила роботу Ради у зв’язку з тим, що правляча кліка перейшла в наступ і творить беззаконня та порушує Конституцію України. Майже одразу з’явилась заява голови Верховної Ради Рибака, про можливе силове розблокування роботи парламенту.

Депутати більшості налаштовані, що ми розблокуємо силовим методом. Більшість заявляє, що ми ще день-два ждемо, а потім сесійну залу розблокують. Більшість каже ми не будемо більше ждати», – заявив 5 березня Рибак в ефірі телеканалу «Рада».

Незважаючи на те, що Рибак повинен займатися своєю головною функцією – забезпечувати роботу Верховної Ради, а він лише провокує і створює конфлікти. Хто взагалі такий Рибак? Навіть якщо відволіктись від його нинішньої партійної приналежності, потрібно говорити, що це людина похилого віку (66 років), пенсіонер, і не зрозуміло, навіщо він погодився йти на посаду голови Верховної Ради України.

Він ні за рівнем своєї компетентності, ні за станом здоров’я, ні за віком, ні за моральними параметрами, тим паче, будучи представником комуністичної номенклатури, не відповідає критеріям займаної ним посади.

За час його роботи міським головою Донецька у цьому обласному центрі велися справжні кримінальні війни, які супроводжувалися кривавим насильством і масовими вбивствами.

Він не дав собі ради у місті, аж раптом вирішив, що буде давати настанови усьому парламенту, як і кому себе поводити, замість того, щоб шукати компроміси. Тим паче, що реальної більшості Партії регіонів у Верховній Раді немає, і взагалі правляча група Януковича, разом з урядом Азарова і Партією регіонів провалила все, що тільки можна, довела Україну до фінансового банкрутства, а український народ – до жебрацтва. Україна сьогодні пасе задніх у світі, перебуває по суті у фінансово-економічному і соціально-політичному глухому куті, і раптом Рибак дозволяє собі ще більше нагнітати ситуацію і говорити про силове розблокування Верховної Ради.

Виникає питання: чи спікер взагалі віддає собі звіт, коли таке заявляє? Невже він не розуміє, що Янукович, Азаров, Партія регіонів, особисто Рибак не користуються довірою серед громадян України? Що він випадково став головою Верховної Ради – лише завдяки комуністам?

Невже він не розуміє, що його головування – це результат торгів і домовленостей між Партією регіонів і їх вічними союзниками КПУ? Формально Рибак – маріонетка, яка поводить себе зухвало, безсоромно, не виважено і недалекоглядно, говорячи про якесь силове розблокування. Хіба він не усвідомлює, що внаслідок таких провокаційних дій може відбутись справжній вибух, що тоді він тікатиме кудись позаочі, і навіть в Донецьку йому не врятуватись? Бо ж якщо буде спроба силового розблокування, то це може привести до фізичного масового конфлікту.

По суті, його заява до Вищого адміністративного суду про те, щоб позбавити Власенка депутатського мандату – це просто «бєспрєдєл» і бездумна, зухвала провокація, і Європа в особі багатьох європарламентаріїв виступала із засудженням спроб забрати у Власенка мандат. Який може бути суд, якщо відомо, що всі суди в Україні практично куплені?

А заява Рибака про силове розблокування Верховної Ради – це, провокація з боку людини, яка за своєю посадою має бути виключно модератором, яка повинна згладжувати всі конфліктні процеси, а він навпаки сам (або за вказівкою) породжує ці конфлікти. Звідки така самовпевненість у цієї людини? Чи він думає, що у відповідний час не можуть уважно подивитися і його життєве портфоліо, чи там немає чого пошукати – про самого Рибака, чи про його сина Олександра Рибака, який з 2010 року очолює Державну архітектурно-будівельну інспекцію України.

Висновок однозначний – Рибак повинен, поки не пізно, негайно піти у відставку. Вже чітко видно, що він не спроможний бути головою Верховної Ради, ні функціонально, ні професійно, ні за моральними показниками. По суті його діяльність призвела до паралічу вищого законодавчого органу. Головна провина за цей параліч лежить на Рибакові.

І на таких перевертнях, як голова регламентного комітету Верховної Ради Макеєнко, які мають комплекс хамелеона. Адже Макеєнко був членом КПРС (1986-1991), Соціалістичної партії, партії «Солідарність», був заступником керівника центрального штабу Виборчого блоку Віктора Ющенка «Наша Україна», обраний у квітні 2002 року за списками «Нашої України» до Верховної Ради, а вже 10 грудня 2002 року став членом фракції Партії регіонів.

А якщо Рибак не схаменеться, то нехай подумає, що він може стати першою жертвою цього силового зіткнення. Якщо в Партії регіонів думають, що їм вдасться зробити те, що вони колись робили, коли Олеся Донія били головою об підлогу, то вони помиляються. Цього вже не буде. Зараз все відбуватиметься значно драматичніше, а може й трагічніше, і навпаки – бити будуть вже представників Партії регіонів. Чи готові Рибак, Єфремов, Чечетов, Колесніченко, Олійник, що з ними вчинять так, як свого часу їхні колеги по фракції чинили із Донієм? Якщо Рибак хоче, щоб в Україні полилась кров, то вся вина лежатиме на ньому.

Треба чітко заявити, що Рибак себе вичерпав, як політичний і державний діяч. Адже він не спроможний організувати роботу Верховної Ради. Партія регіонів програла вибори, організувала путч у Верховній Раді, вона спробувала узурпувати владу, але їй це не вдалось. В неї фактично немає більшості, тому треба починати вести переговори, виходячи з нової реальності.
А опозиція немає права відступати, тому що позаду – народ України, українська нація, Українська держава. І якщо об’єднана опозиція зараз відступить, то це означатиме, що вона здала український народ, що вона здала українську державність, і тоді парламентська опозиція буде не гідною народної довіри.

Практично усі опозиційні партії схиляються до думки щодо ініціювання термінової відставки Рибака. Крім цього, обурення викликає й відверто провокаційна поведінка голови фракції Партії регіонів у Верховній Раді Єфремова, який постійно робить непродумані заяви, виступає в парламенті недержавною російською мовою й штучно посилює силову напругу, яка може призвести до початку соціально-національної війни в Україні.

Поза сумнівом, першими жертвами такого протистояння, яке постійно пробують розв’язати регіонали, стануть вони самі та їхні сім’ї. Їм треба вивчати історію, аби знати, як закінчують всі диктатори і тирани, а також партії, які стають на шлях встановлення диктатури. Так було з комуністами, так було з нацистами і фашистами, так буде і з Партією регіонів.

Комментариев нет: