29 мая 2008 г.

Черновецький – мер всіх киян?
Деякі висновки щодо перемог та поразок на позачергових виборах Київського міського голови і депутатів міської ради

Не можна говорити, що Леонід Черновецький є мером всіх киян, оскільки більшість з них його не підтримала. Тому дуже важливо, щоб ті, хто коментують вибори –експерти, засоби масової інформації, – повсякчас підкреслювати, що у виборах в Києві взяла участь фактично половина киян, а близько 1 млн. взагалі не прийшли на виборчі дільниці. Це досить показовий факт. Він свідчить про те, що свідома частина киян зрозуміла продажну суть політичних еліт в Україні, бачила представників кланів у списках всіх провідних політичних сил, які йшли на вибори.

На позачергових виборах-2008 за Л.Черновецького проголосувало тільки 431,5 тис. виборців, тобто менше, ніж на виборах міського голови у 2006 році. Незважаючи на потужність своєї передвиборчої кампанії, великі витрати, наявність адміністративних, медійних та інших ресурсів, він не спромігся збільшити рівень підтримки киян (для порівняння: у 2006 році Черновецькому віддали свої голоси близько 459 тис. киян).

Дуже важливим є те, що нинішнього мера не підтримала значна частина пенсіонерів. Це означає, що люди пенсійного віку зрозуміли методи роботи Чернівецького, і їх вже не можна купити подачками. Як відомо, в Києві кількість пенсіонерів перевищує 500 тис. осіб.

Відмітимо і такий факт, що в електораті чинного мера посилився такий сегмент, як некиївська молодь, що навчається в державних вузах Києва та проживає у гуртожитках. Вона виявилася фактично найбільш схильною до сприйняття різних інструментів матеріального заохочення. Такий механізм стимулювання розбещує молодь, відбувається її десоціалізація.

Вибори в Києві продемонстрували, що кияни цілковито відторгають ліву комуністично-соціалістичну ідею. Комуністи не спромоглися пройти до міської ради. Також з тріском «вилетіли», зазнавши краху, Соціалістична партія і СДПУ(о). Всі потуги лідерів лівих сил активізувати свій електорат та об’єднати зусилля виявилися нікчемними. І це означає, що ліва ідеологія в Києві й загалом в Україні вичерпала себе. Відтак у столиці можна приступити до ліквідації комуністично-соціалістичних символів, насамперед пам’ятника Ульянову-Бланку (Леніну), що розташований біля Бессарабського ринку, а також пам’ятників інших комуністичних вождів, таких як Щорс, Косіор, Петровський та ін. На мою думку, настав час зробити в Центральному парку міста експозицію символів комуно-тоталітарної доби, а також відкрити музей, в якому можна було б в інтерактивному режимі висвітлити злочини комуністичного режиму в Україні.

На виборах у Києві, поза сумнівом, здобула перемогу Юлія Тимошенко, яка ще раз довела, що має значний рівень підтримки українського електорату. Вона продемонструвала суспільству і команді нинішнього Президента України, що, навіть виставляючи на мера Києва таку невідому киянам людину, як О.Турчинов, що не має успішного портфоліо, конкретних досягнень як менеджер, зможе набрати сотні тисяч голосів. Реальна перемога Тимошенко на київських виборах полягає в тому, що вона стала лідером потужної, монопольної, єдиної сили, здатної претендувати на посаду Президента України.

У Києві зазнав поразки блок «Наша Україна – Народна Самооборона», а фактично – Президент України В.Ющенко. Тож фактично цей проект завершив своє існування, і реанімувати його вже неможливо. Він зазнав краху в столиці, а це означає крах і по всій Україні. Якщо Президент хоче боротися за другий термін, то йому потрібно негайно здійснювати дуже конкретні кроки для збільшення свого рейтингу.

Київські вибори-2008 засвідчили нищівну поразку і Партії регіонів (ПР), яку кияни фактично викинули з політичного поля. Думається, що ПР не має майбутнього як загальноукраїнська політична сила, вона дедалі більше стає суто регіональним проектом, що підтримується тільки на сході України. Проігнорувавши Партію регіонів, київські виборці продемонстрували своє ставлення до того „шабашу”, який влаштували регіонали навколо можливості вступу України до НАТО. Поразка ПР свідчить про те, що більшість киян обирає саме євроатлантичний напрям розвитку країни і не сприймає промосковську налаштованість цієї партії.

Дуже символічним є і провал Олександра Омельченка та його політичного блоку. Кияни показали, що вони не хочуть зв’язувати своє майбутнє з тими людьми, що вже відійшли в політичне небуття.

Зауважу як позитивний момент і те, що на нинішніх київських виборах фактично подоланий «фактор боксера». Кличко як політична фігура вичерпав себе і більше не зможе дезорієнтувати київський електорат. Це надзвичайно важливо, оскільки розчищає дорогу для нових політичних лідерів і серйозних менеджерів, які повинні прийти на зміну Л.Черновецькому в наступному циклі. І тоді вже не буде стояти на заваді боксер, який, звичайно, не спроможний управляти столицею, а просто відволікає увагу киян і заважає появі реальних політичних і управлінських постатей.

У цьому контексті варто зазначити, що ані Пилипишина, ані Катеринчука не можна розглядати як нових лідерів, оскільки вони в оплоті старої системи. Пилипишин – це частина кучмократії, а Катеринчук – частина проекту «Наша Україна». Вони не відображають незалежні сили, так само, як і Олег Тягнибок. Це все «патрони старої обійми».

Знаковим є і те, що в Києві провалилися абсолютно всі псевдопроекти, яких було десятки. Тож кияни показали себе досвідченою політичною громадою. Вони не піддалися на „вудку”, не голосували за сумнівні партії, які влаштували своєрідну «камарилью», зареєструвавши десятки нікому невідомих структур та блоків.

Отже, позачергові вибори у Києві довели, що потрібно міняти політичну систему. Криза місцевого самоврядування в Україні розростається і поглиблюється, вона охопила не тільки Київ, а й перекинулася на Харків, Одесу, Донецьк, Дніпропетровськ, Львів, Суми та інші обласні центри. Там точиться жорстка боротьба за владу, ресурси і фінанси. Зіштовхуються різні клани. Таким чином, очевидно, що в Україні назріла реформа системи місцевого самоврядування, модель якої розробив та апробував у регіонах країни Інститут трансформації суспільства. Ми пропонуємо конкретні механізми розподілу системи влади, відділення функцій міського голови – керівника міста, який повинен керувати міською радою, від виконавчих функцій. Виконавчу структуру повинна очолювати окрема постать – найманий менеджер, з яким укладатимуть контракт. Він має займатися поточними господарськими проблемами міста.

Я переконаний, що вибори міського голови обов’язково потрібно проводити у два тури, а вибори до міської ради – за відкритими партійними списками. Позапартійні фігури та громадські організації повинні мати можливість формувати відповідні виборчі блоки на загальних засадах із партійними блоками. Це дасть змогу розширити представництво в міській раді всієї громади міста.

Отже, ця перемога є «пірровою» для Черновецького та його команди, оскільки вони ні функціонально, ні кадровому відношенні, ні фінансово не спроможні виконати всіх обіцянок, яких вони надавали у ході виборчої кампанії і які тепер документально закріплені. Наразі кожен киянин, представник будь-якої партії чи організації зможе проконтролювати київську владу на предмет виконання тих обіцянок, до яких вона з такою легкістю вдавалася під час нинішніх виборчих перегонів.

1 комментарий:

Борат Кутепів комментирует...

Олеже, не полінуйтесь, будь ласка, і перегляньте ось цей сюжет:

http://www.youtube.com/watch?v=veyr-CsaHq4

Він вийшов на СТБ в програмі "За Вікнами". І попри те, що містить реальні докази МАСОВОГО підкупу виборців - не отримав жодної реакції в МВС та СБУ.